Основні положення про Договір довічного утримання.

    

          Правові норми, що регулюють правовідносини пов’язані з договором довічного утримання (далі - договором) містяться в главі 57 Цивільного кодексу України (далі ЦК). Спочатку пропоную розібратися з вами в юридичній термінології, що стосується даного договору. Отже, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачу) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст.744 ЦК).
Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Без дотримання цих вимог закону договір вважається неукладеним і юридичної сили не має.  Реклама запевняє нас в тому, що відчужувачем в договорі довічного утримання можуть бути виключно пенсіонери чи інваліди – закон же говорить нам, що це не так, відчужувачем може бути будь-яка фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я (ст.746 ЦК). В свою чергу, набувачем може бути лише повнолітня, дієздатна фізична особа або юридична особа.

Перейдемо тепер безпосередньо до прав і обов’язків сторін за договором. Право власності на майно, що передається за договором виникає з моменту нотаріального посвідчення, у випадку коли передається нерухоме майно – з моменту державної реєстрації договору, право ж розпоряджатися ним виникає лише після смерті відчужувача. Таким чином закон передбачив суттєву гарантію непорушності прав для обох сторін, бо з одного боку відчужувач, хоч і передав своє право власності набувачеві, але за ним визнається право вільно володіти та користуватися своїм майном аж до моменту своєї смерті; з іншої ж сторони набувачу гарантується після смерті відчужувача отримання майна шляхом обмеження права останнього на розпорядження зазначеного в договорі майна. Таким чином набувач не може вимагати від відчужувача негайної передачі йому майна зазначеного в договорі, а відчужувач не зможе передати своє право власності на це майно за іншими цивільно-правовими договорами (міни, дарування, купівлі-продажу тощо). Набувач за договором зобов’язується надавати матеріальне забезпечення та/або догляд відчужувачу в розмірі, що передбачено договором. Хоча розмір матеріального забезпечення і встановлюється в договорі як стала одинця, але вона підлягає періодичній індексації. Договір довічного утримання може бути розірваний тільки судом у випадках: 1) на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем свої обов’язків, незалежно від його вини ; 2) на вимогу набувача. В цьому випадку відчужувач знову набуває право власності на майно, яке було ним передане, а зроблені набувачем витрати на утримання відчужувача поверненню не підлягають. 

З повагою, RexMaxim.